Цікаві факти про Світовий океан. Частини Світового океану.

Всі знають, що на Землі всього п’ять океанів: Атлантичний, Індійський, Тихий, Північно-Льодовитий і Антарктичний (Південний). Останній офіційно був визнаний тільки в 2000 році.

 За останні 100 років рівень води в Світовому океані піднявся на 25 сантиметрів. Обсяг Світового океану 1,37 млрд км3, це близько 37х1024 (37 септілліонов) крапель. Глибини Світового океану вивчені всього на 2-5%, навіть про поверхню Марса нам більше відомо.

 На дні океану утворюються не тільки підводні річки і підводні стометрові хвилі, але і підводні водоспади. Причиною утворення підводних водоспадів є відмінності в температурі, солоності різних ділянок води і складність рельєфу дна.

 Іноді в водах Світового океану утворюються «молочні моря» — величезні ділянки води, яка світиться. Океанологам до сих пір не відомі причини появи подібного явища. Імовірно «молочні моря» з’являються завдяки люмінесцентній бактерії Vibrio harveyi.

На думку фахівців науці відомо тільки 194 400 з 2,2 мільйона видів морських мешканців.

 На дні Світового океану були виявлені найбільші одноклітинні організми — ксенофіофори, розмір деяких з них досягає 20 сантиметрів у діаметрі. Найбільший мешканець океанів і морів — синій кит. Його розміри сягають 33 метрів. Як відомо, це ссавці. Найбільшою серед риб є китова акула, виростає вона до 12,6 метрів в довжину.

Найменша риба Світового океану — рибка сімейства Schindleria brevipinguis. Доросла особина досягає всього 8,4 міліметра в довжину.

Важко в це повірити, але на глибині понад 1000 метрів, де немає сонячного світла, рівень кисню дуже низький, а тиск такий великий, що відразу ж вас розчавить, живе величезна кількість глибоководних мешканців. На дні океану більше історичних артефактів, ніж у всіх музеях планети разом узятих.

Медузи живуть, за результатами спостережень, в 15-30 разів довше, ніж акули.

 Середня глибина океану — 3,8 км. Світло може проникати тільки на глибину близько 100 м, і тому більша частина нашої планети перебуває в постійній темряві. Більшу частину кисню на нашій планеті виробляють мікроскопічні істоти, що живуть в океані — фітопланктон.

ТИХИЙ ОКЕАН найбільший океан у світі. Він займає приблизно таку ж площу як Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий разом узяті і на його території можна вільно розмістити всі континенти нашої планети. Його площа близько 180 млн км².

Через свої величезні розміри Тихий океан має і найбільші хвилі. Такі хвилі були зафіксовані навесні 1972 року, їхня висота становила близько 34 м, а швидкість доходила до 140 км/год.

А хвилі, викликані землетрусом, тут значно вище. Найвищі цунамі були зафіксовані 24 квітня 1771 року поблизу японського острова Ісігакі. Висота їх досягала 85 м, а швидкість 700 км/год.

  ЦУНАМІ у перекладі з  японської означає  «гігантська хвиля в  гавані». Вони виникають  на поверхні океану і є  супутниками  прибережних  землетрусів,  землетрусів денебудь у  відкритому океані,  спостерігаються в  басейні Тихого океану.

Водяні маси поступово починають розгойдуватися і переходять у рух, який несе могутню енергію з центра в усі боки. Водяні гіганти, тобто сейсмічні хвилі, несуться на відстані 150—600 км одна від іншої.

Висота хвиль доходить цо 60 метрів. Цунамі проникають приблизно на кілометр у глиб узбережжя, їхній навалі піддаються Японські, Алеутські, Гавайські, Філіппінські, Курильські острови і почасти Камчатка.

На великій глибині ці хвилі цілком безпечні і їхня висота не перевищує метра. Але чим ближче до берега сила і розміри загрозливо збільшуються. Тут хвилі сповільнюють свій рух. вода починає підніматися на величезну висоту.

Цікаво, що чим крутіший берег, тим вищі будуть хвилі.

Біля берега вода спочатку відкочується, оголюючи дно на кілька кілометрів, а потім шістдесятиметрові хвилі зі швидкістю 90 км на годину обрушуються на берег, змітаючи на своєму шляху міста, села і все живе.

 ПІВНІЧНИЙ ЛЬОДОВИТИЙ ОКЕАН — найсуворіший океан нашої планети. Навіть у літню пору велика його частина зайнята айсбергами.

  ВЕЛИКИЙ  БАР'ЄРНИЙ РИФ —  одна з найбільших  гігантських споруд, яка  виникла близько 55 млн  років тому в умовах  постійної зміни рівня  океану. Цегряда  коралових рифів і  острівців які  простяглися вздовж океану 2300 км від південних берегів острова Нова Гвінея уздовж північно-східних берегів Австралії в Кораловому морі. Загальна площа Великого Бар’єрного рифа 210 000 км³. Великий Бар'єрний риф нараховує близько 2500 дрібних острівців, мілин і рифів, щоправда, їхня точна кількість невідома.

 СЕРЕДИННО-ОКЕАНІЧНИЙ ХРЕБЕТ — найбільша підводна гірська система. Хребет тягнеться від Північного Льодовитого океану в Атлантичний, обгинає Африку, Азію й Австралію, а потім по дну Тихого океану простягається до західного узбережжя Північної Америки.

 ПІДВОДНИЙ ГІГАНТ — найвищий у світі підводний водоспад. Його знайшли наприкінці 70-х років XX ст. у північній частині Атлантичного океану. Підводний гігант спадає з висоти близько 3000 метрів.

 ТИХООКЕАНСЬКА ДЕПРЕСІЯ — найглибше зниження земної поверхні, яке розташоване на глибині понад 4700 метрів.

  МОРЕ УЕДДЕЛЛА —  море із самою чистою  водою. Опущений у воду  білий диск можна  бачити на глибині до 80  метрів. Таку чистоту  води вчені пояснюють  тим, що концентрація  зеленого рослинного  барвника (хлорофілу)  навіть у верхніх шарах  морської води через низькі температури не перевищує 0,01 мг на 1 м^3. Воно було відкрито в 1823 році й одержало свою педиції Дж. Уедделла. Площа моря Уедделла приблизно 2 910 000 км². Тут можна зустріти велику кількість айсбергів.

 ХОЛОДНЕ МОРЕ — відкриття, зроблене в квітні 1997 року зі штучного супутника Землі «Галілей». Фотографії показали, що під крижаною корою Європи, можливо, знаходиться море, якому дали назву Холодне.

 САРГАСОВЕ МОРЕ єдине у сві ті море без берегів. Його межами не суша, а океанічні плини: на за ході і півночі — Північно-Атлантичний, на сході — Канарський, на півдні — Пасатний. Ці плини рухаються за годинниковою стрілкою, надаючи поверхневим водам Саргасового моря змішуватися з водами Північної Атлантики. Глибина Саргасового моря досягає 4—7 кілометрів. Через невеликі зміни в плинаї олумоа. «водяні береги» постійно переміща ються. Тому дати точні дані про площу Саргасового моря неможливо.

Не менш унікальною особливістю Саргасового моря є те, що воно вкрито величезною кількістю плавучих морських водоростей. На 1 км² поверхні моря нараховується 12 тонн водоростей. Тому Христофор Колумб, який 16 вересня 1497 року відкрив це море, назвав його «банкою з водоростями».

 Саргасове море розташовано в зоні підвищеного атмосферного тиску, тому тут переважає штиль і в епоху вітрильного флоту це дуже часто призводило до загибелі суден.

Через перевагу штильної погоди Саргасове море називають «дамським». Однак море тільки на перший погляд здається спокійним. У 1970 р. тут були відкриті могутні висхідні рухи води з великих глибин, так звані вихри. Установлено, що вони впливають на підвищення і зниження температур морської води.

Море, крім того, помітно впливає на циркуляцію вод північної Атлантики і на клімат усієї північної півкулі нашої планети.

 ФІЛІПІНСЬКЕ МОРЕ — найбільше і найглибоке у світі. Йото площа приблизно становить 5 726 000 км², глибина — близько 10 265 метрів.

  АРАВІЙСЬКЕ МОРЕ одне з  найбільших морів у світі. Його площа  приблизне становить 4 832 000 км², а  глибина близько 5803 м. Аравійське  море має такі великі затоки як  Аденську, Оманську, Кач, Камбейську і  великі острови: Сокотра, Лаккадивські. Воно має також численні коралові рифи й острови.

 Кожен літр води МЕРТВОГО МОРЯ містить 275 грамів солей калію, натрію, брому, магнію і кальцію. Запаси мінеральної сировини в морі обчислюються у межах 43 мільярдів тонн.

У Мертвому морі не можна потонути: насичена сіллю великої щільності вода утримує людину на поверхні.

Запливаюча в море з ріки Йордан . риба гине вже через хвилину.

 КОРАЛОВЕ МОРЕ - одне з найбільших і найглибших морів світі. Його площа приблиз-ю 4 068 000 км², глибина — близько 9174 метрів.

 ТАСМАНОВЕ МОРЕ - одне з іайбільшнх морів у світі.

Його площа приблизно дорівнює З 336 000 км², а глибина — близько 6015 метрів.

 ПІВДЕННО-КИТАЙСЬКЕ МОРЕ — найбільше море у Світовому океані. Його площа 2 974 600.

Карибське море. Одне з найглибших морів у світі. Його площа приблизно 7090 метрів².

 Карибське море має такі великі затоки як Гондураську, Дар’єнську, Венесуельську і великі острови: Куба, Гаїті, Ямайка, Пуерто-Рико.

  АЗОВСЬКЕ МОРЕ — найменше на  земній кулі. Його середня глибина 8 м,  найглибше місце — 14 метрів. Така  глибина не дозволяє проходженню  кораблів. Тому для них тут прориті  спеціальні канали.

  ПРІСНІ ДЖЕРЕЛА — своєрідні оазиси в солоній воді Світового океану. Такі джерела прісної води були виявлені в Середземному морі. Вода в них така холодна, що коли риба потрапляє сюди, то миттєво гине.

 Оазиси прісної води були виявлені й в інших частинах Світового океану. Так. наприклад, в Адріатичному морі, біля берегів Хорватії, подібне джерело знаходиться на 700-метровій глибині.

 БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ - найбільш прісне море у світі. У літрі його води міститься усього від 2 до 8 грамів солі. Це пояснюється тим що до нього надходить величезна кількість прісної води - приблизно 250 річок.

 КАРСЬКЕ МОРЕ — справжній «крижаний мішок». Таку назву море одержало через те, що навіть у літню пору воно забито кригами. До того тут майже не буває сонячних днів, і протягом усього року небо затягнуте густими хмарами.

 МАРІАНСЬКА ЗАПАДИНА найглибше місце у Світовому океані. Вона знаходиться в Тихому океані на південний схід від Маріанських островів. Западина являє собою підводну ущелину, довжина якої близько 1450 км, глибина 11 022 метри. Її найглибше місце називається жолоб Витязя — на честь російського гідрографічного судна, з якого проводилися спостереження.

У 1960 р. на батискафі "Трієст" було здійснене занурення на глибину 10 916 метрів, як з'ясувалося, температура там становить + 3"С.

Алеутська западина — найдовша западина світу. Вона належить Тихому океану. Її довжина близько 4000 км, глибина 7855 метрів.

 ПРОТОКА ДЕЙВІСА — одна з найдовших у світі. Вона знаходиться між островами Гренландія і Ваффінова Земля і з'єднує море Ваффіна Північно-Льодовитого океану з Атлантичним океаном. Довжина протоки Дейвіса близько 1170 км, найменша ширина 360 км, а найменша глибина 104 метри. Протока густо засіяна дрейфуючими льодами й айсбергами.

 МАЛАККСЬКА ПРОТОКА — одна з найдовших у світі, яка знаходиться між півостровом Малакка й островом Суматра і з'єднує Андаманське і Південно-Китайське моря. Довжина протоки близько 937 км, найменша ширина близько 15 км, а найменша глибина 12 метрів.

 ГУДЗОНОВА ПРОТОКА — одна з найдовших у світі, знаходиться між півостровом Лабрадор і островом Ваффінова Земля. Довжина Гудзонової протоки 807 км, ширина коливається від 120 до 405 км, глибина на фарватері 140—980 метрів. Велику частину року Гудзонова протока заповнена дрейфуючими кригами.

 КЕРЧЕНСЬКА ПРОТОКА — найменша в світі. Знаходиться між Керченським і Таманським півостровами і з’єднує Чорне й Азовське моря.

 БАССОВА ПРОТОКА - одна з найширших у світі. Знаходиться між Австралією й островом Тасманія і з’єднує Тасманове море та Індійський океан. Довжина Бассової протоки досягає 490 км. найменша ширина дорівнює 213 км.

Бассова протока була відкрита в 1797 році. Територія протоки між південним краєм Австралії й островом Тасманія вважається аномальною зоною. Цю територію справедливо називають "південноавстралійським трикутником".

Тут досить часто зникають кораблі, літаки і відбуваються усілякі аномальні явища. Саме в південноавстралійському трикутнику у 1886 році було зафіксовано одне з перших спостережень НЛО.

 БЕЛЬТ МАЛИЙ - найвужча протока у світі. Її довжина близько 130 км. найменша ширина 0,5 км, а глибина від 10 до 35 м. Узимку під час заморозків протока Бельт Малий замерзає.

 МАТОЧКІНА КУЛЯ — одна з найвужчих проток у світі. Знаходиться між Північним і Південним островами Нової Землі і з'єднує Баренцове і Карське моря. Довжина протоки Маточкіна Куля близько 98 км. найменша ширина 0,6 км, а найменша глибина 12 м. Більшу частину року протока вкрита льодом.

 ЗАТОКА ФАНДІ має найбільший океанічний приплив. Знаходиться на східному узбережжі Північної Америки. З годинниковою точністю два рази на добу тут вода піднімається й опускається на 18 м, приплив приносить і забирає близько 100 млрд тонн води. Місцеві жителі називають цей приплив «подихом океану». Такі припливи утворюються в основному під впливом притягання водяної оболонки нашої планети Сонцем і Місяцем.

 ВОДОСПАД БАССА — наймогутніший у світі підводний водоспад. Він знаходиться під океанічною водою в районі найширшої протоки Басса, між Австралією й островом Тасманія, у місці, де змішуються води Тасманова моря з водами Індійського океану. На дні Бассової протока знаходиться скельний уступ висотою 400 м і довжиною 160 км. Щомиті з цієї махини обрушується величезна кількість води.

 НАКВАТО РАПІДС — найшвидший плин у світі. Знаходиться біля берегів канадської провінції Британська Колумбія в Тихому океані. Його швидкість приблизно 30 км на годину, що дозволяє Наквато Рапідс потрапити до «Книги рекордів Гіннеса».

 ОКЕАНІЧНІ ФОНТАНИ - підводні гейзери, виявлені біля Галапагоських островів, а також поблизу узбережжя Мексики і США. Ці фонтани знаходяться на глибині 2500—2600 м, їхня температура біля підніжжя досягає +400"С. Вода, що викидається, несе із собою безліч мінеральних часток і поступово, коли все це осідає, утворюються високі піраміди.

 ЛЬОДОВИК СКОТТА — найпівденні-ша точка Світового океану. Льодовик знаходиться за 320 км від Південного полюса.

 НАЙГАРЯЧІША ТОЧКА В ОКЕАНІ була зареєстрована в 1985 році в районі гарячого джерела поблизу західного узбережжя США. Температура води тут досягала + 404”С.

 НАЙБІЛЬША МОРСЬКА РАКОВИНА виявлена біля острова Юфу японськими рибалками в 1983 році. Її довжина становить 1,1 м, а вага 292 кг.

 НАЙБІЛЬША МОРСЬКА ПЕРЛИНА була знайдена біля Філіппінських островів у 1934 році. Довжина перлини 24 см, ширина 16 см, а важила вона близько 6 кг.

 БЕРМУДСЬКИЙ ТРИКУТНИК — найжахливіше місце на планеті, яке знаходиться між Флоридою, Бермудами і Пуерто - Ріко. Тут з незрозумілих причин безвісти зникає безліч кораблів і літаків. І їхні пошуки не приносили позитивних результатів. Не було виявлено жодного тіла, жодного уламка корабля чи літака. Масові зникнення в цьому загадковому місці почалися приблизно після 1945 року. Учені не можуть пояснити це аномальне явище природи.

 КОРАБЛІ-ПРИМАРИ — кораблі, які спіткало нещастя, були залишені командою і ще довго трималися на плаву. Ніхто не може назвати точне число морських примар. Але зустрічалися вони досить часто. У жовтні 1913 року біля берегів Вогненної Землі, поблизу Пунта-Аренас, був помічений корабель-примара. Капітану англійського корабля, який знаходився неподалік, здалося дивним, що на палубі нікого немає. Коли кораблі зблизилися, кілька матросів у шлюпці перебралися на борт корабля.

Світовий океан та його частини: океани, моря, затоки і протоки

Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), що оточує материки. Він становить 70,8 % (361 мли км²) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5 % (1370 млн.км³) усіх вод планети. Залежно від будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світового океану складається з океанів, морів, заток і проток.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км², об'єм води 710 млн.км³, пересічна глибина 3984 м). Атлантичний (91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7; 18; 1220). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах — по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мис Голковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) між Індійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводні підвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берингова протока. Окремі дослідники називають п'ятий — Південний океан, до якого включають води Південної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків Південної Америки, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі в Монако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був "ліквідований" Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновлено назву Південного океану.

Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом, підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, що знаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що недалеко в суходолі й відокремлюються від океану островами, півостровами і нерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське, Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займають близько 60 % площі Світового океану.

Затока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється в суходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняють океанічні й морські затоки, за формою—воронкоподібні, витягнуті, розгалужені, за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною—мілководні й глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки.

Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з'єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад, Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря.

Суходіл в океані

Рельеф дна Світового океану — поверхня дна океану, розвинута в межах різних типів земної кори: континентального, перехідного та океанічного. Основні структурні елементи цього рельєфу: а) рівнина підводної окраїни материків та великих островів (континентальний шельф); б) материковий схил; в) материкове підніжжя; г) ложе океану із серединно-океанічними і складчасто-бриловими хребтами, океанічними валами, підвищеннями і плато.

Континентальний шельф має порівняно рівну і плоску поверхню з кутом нахилу меншим, ніж один градус. Вона положисто тягнеться до глибини 200 м. Ширина шельфу різна — від 1 до 1500 км.

Материковий схил тягнеться в середньому до глибини не менш як 2000 м. Нахил поверхні схилу збільшується до 4—7°, а іноді і значно більше. Характеризується різким розчленуванням рельєфу: наявністю частих і глибоких каньйонів, терас, зсувів. Підводні каньйони починаються здебільшого на зовнішньому шельфі. Багато з них є продовженням наземних річкових долин: Конго, Нігеру, Амазонки, Міссісіпі, Колумбії, Колорадо.

Деякі каньйони проходять дном океанів, не маючи початку на шельфі; їх називають серединно-океанічними. За розмірами вони найрізноманітніші. Наприклад, в Північній Атлантиці Північно-Західний проходить від Девісової протоки до паралелі 40° пн. ш. і простягається на 3200 км, огинаючи континентальний схил Північної Америки. Його ширина від 2 до 9 км, а глибина врізу досягає 200 м.

Материкове підніжжя — це межа перехідної та океанічної земної кори, де відкладається потужна товща пухких порід. Воно являє собою слабо нахилену рівнину.

Ложе океану займає найнижчий рівень земної поверхні — від 4000 до 5000—6000 м глибини між материковим підніжжям та серединно-океанічними хребтами. Ложе складене земною корою океанічного типу і характеризується слабкими вертикальними рухами. Поряд з плоскими ділянками на ньому трапляються підводні хребти, обширні підняття — плато, пороги, що тягнуться від одного берега океану до іншого.

Серединно-океанічні хребти — це вели підводні гірські споруди, здебільшого посередині океанів. Вони складаються з кількох подовжніх пасом. У них зустрічаються числен поперечні розломи, з якими також пов'язані глибокі підводні каньйони. Найбільші хребти — Середин но-Атлантичний і Східно-Тихі океанський. Серединно-Атлантичний хребет простягається на 20 000 км від островів Шпіц бергену до Антарктиди. На південь від Африки він з'єднується з Африкансько-Антарктичним хребтом і переходить у Західно-Індійський хребет, який у середній частині океану називається Центральним Індійським. Далі Цент рольний Індійський хребет через Австрало-Антарктичне підняття переходить у Південно-Тихоокеанське підняття, а останнє — у Східно-Тихоокеанське.

У рельєфі океанічного дна є також вулканічні конуси, великі улоговини. На великих підняттях океанічного дна розмішено багате вулканічних гір, які виступають на поверхню групами островів. Це, наприклад, Маршалові. Гавайські, Полінезійські, Алеутські, Курильські острови.

На дні океанів багато плоских або слабо нахилених частин дна океанів, відокремлених віл улоговин виступами. Вони називаються плато. Від шельфів вони відрізняються тим, що знаходяться на глибині від 1 до 2 км та більше. Наприклад, Фолклендське плато на схід від Фолклендських островів.

Острови — невеликі (в порівнянні з материками) ділянки суші, з усіх боків оточені водою. На Землі декілька тисяч островів. Зустрічаються поодинокі острови, групи островів (архіпелаги) і ланцюжкові. Є острови морські, океанічні, річкові та озерні. За походженням вони бувають материкові й самостійні (вулканічні й коралові).

Материкові острови — ділянки суші, відокремлені від материка в результаті опускання суші. Вони розміщені на підводній основі материків (Гренландія, Нова Гвінея, Нова Зеландія, Великобританія, Нова Земля).

Вулканічні острови — острови, які виникли внаслідок вулканічних вивержень на дні океанів і морів. Вулканічні острови невеликі, часто вони піднімаються на значну висоту над водою і мають форму вулкана. Вулканічні острови розташовані групами, утворюючи ланцюжки гір (Курильські, Гавайські).

Коралові острови утворюються будовами коралових поліпів. Коралові поліпи живуть великими скупченнями на глибині до 50 м. Прикріплюючись до твердого дна моря, вони наростають зверху, поширюються в ширину. Утворюють витягнуті в довжину рифи і невеликі низовинні острови кільцеподібної форми — атоли. Коралові поліпи можуть жити в океанічній воді з температурою не нижче +20 °С, тому коралові острови зустрічаються лише в морях жаркого поясу, між 30° пн. ш. і 30° пд. ш. (Великий Бар'єрний риф).

До найбільших островів належать: Гренландія (2176 тис. км²), Нова Гвінея (829 тис. км²), Калімантан (734 тис. км²), Мадагаскар (590 тис. км²).

Півострови—ділянки суші, оточені з трьох боків водою, а з четвертого сполучені з сушею. Півострови утворюються головним чином під впливом тектонічних рухів земної кори, що спричиняють опускання окремих ділянок суші або підняття окремих частин морського дна. Невеликі півострови утворюються внаслідок акумуляції пухкого матеріалу. Найбільший півострів на Землі — Аравійський — розмішений у Південно-Західній Азії. Більш як на 1000 км врізається в Індійський океан півострів Індостан. На північному заході Європи є Скандинавський півострів.